Ведення календаря і літописів з давніх часів було привілеєм жерців і священнослужителів. Саме вони стежили за ходом часу, записували важливі події в житті свого народу. Але відношення до часу різними народами в різний час сприймалося по-різному. Ми, європейці, звикли до того, що час тече лінійно, є якоюсь послідовністю митей, яка ніколи не повторюється і не обратіма. Наші календарі часто мають відривні листи, які вже ніколи не повернуться на місце. Такі календарі вельми символічні – кожен їх лист як день, вирваний з життя, який вже ніколи не повернеться назад. Кожен такий вирваний з календаря день невідворотно зменшує кількість майбутніх днів життя, наближає європейця до його ж смерті.
Але твоє відношення до перебігу часу характерний далеко не для всіх культур. Стародавні міфологічні культури сприймають час інакше. Для них календар не послідовний, а циклічний. День змінявся вночі, услід за весною приходить осінь, а потім знову весна, природа на якийсь час вмирає, щоб знову відродитися. За смертю приходить відродження, а за ним знову смерть, все закономірно і послідовно, але погодитеся, що ця послідовність і відношення до неї сильно відрізняється від сприйняття тих же явищ в європейській культурі. Для етнічних культур смерть – не трагедія, а лише перехід з одного стану в інше з метою повернення в початкове. Такі цикли підказувалися людині природою, адже природа теж «вмирає» восени, щоб навесні відродитися знов.
Для такої культури виготовлення календаря означала фіксація циклу, протягом якого все повертається «на круги своя». Саме такий календар на 1 рік дістався і європейській цивілізації, тому, хоча ми і сприймаємо перебіг часу як щось необоротне, в нім є якась циклічність: щороку ми відзначаємо одні і ті ж свята: Новий рік, Різдво, 8 березня. Завдяки зіставленню лінійної течії і циклічності часу, народилася модель часу, як спіралі, яка на кожному новому витку проходить через одні і ті ж крапки, але трохи інакше.
Креатів Лабораторія 82